Погода в селі Саїнка

Са́їнка — село в Україні, Чернівецькому районі Вінницької області. Населення становить 929 осіб.

  Далеке минуле. На хвилястих відрогах Волино-Подільської височини в південно-східній частині розташувалось село Саїнка. З розповіді старожилів відомо, що село засноване в першій половині XVI століття рибалкою Сайкою, від імені якого село називають Саїнкою.

  Річка Мурафа поділяє село на дві рівні частини. На його території вона протікає з сходу на захід. На початку заснування село було невелике. Важко жилося його поселенцям в далекі часи. Курними шляхами набігала татарська орда на українські села. За селом були насипані великі кургани, на яких вартували дозорці. Вони сповіщали про наближення орди. Місцеве населення проти татар вело боротьбу, а якщо сили були нерівними - залишали поселення, а самі ховалися в заростях річки. Під час одного з таких набігів серед біженців було немовля, яке голосно плакало і могло видати місце схову. Це призвело б до вірної загибелі всіх селян. Залишалось одне, – і мати затуливши рота дитині, опустила його у воду річки.

  Багаті українські землі завжди розвивали зажерливі апетити навколишніх ворогів в тому числі польських панів. Вони хотіли встановити тут своє необмежене панування. Після Люблінської унії (1569 р.), яка для зміцнення Кревської унії об'єднала велике князівство Литовське з Польщею в єдину феодально-кріпосницьку державу - Річ Посполиту. Польський король своїм універсалом приєднав до Польщі величезні українські території. Цей акт був здійснений в інтересах польських магнатів, які одержували можливість збільшувати свої володіння за рахунок українських земель.

  Саїнка в часи царизму

  В селі Саїнці з 2536 га орної землі, з них 1172 га належали польському поміщику Маньковському. Більшість селян була кріпаками. Селяни працювали під наглядом прикажчика і жили в задимлених, курних хатах разом з худобою. Від інфекційних хвороб щороку вимирали цілі сім'ї. Голодування і злидні були звичні для простого люду. Кріпак ніде не міг знайти суду й управи на свого пана. Крім пана було ще три головних особи на селі: староста, сотник, касир. В центрі села (тепер біля Будинку культури) в той час була винна лавка і магазин. Тут сотник збирав сход громадян села.

  Село відносилося до Ямпільського повіту Подільської губернії. У 1861 році в Росії було скасоване кріпосне право. На спільному сході було вирішено збудувати пам'ятник біля церкви в честь скасування кріпосного права. Після реформи посилилося розшарування на селі. Поміщик і глитаї використовували розорених селян для свого власного збагачення часто як дармову робочу силу.

Травень-червень 1905 року – це період, коли небаченого розмаху набув повстанський селянський рух. Першими на Поділлі виступили робітники міста Могилів-Подільського з чавунно-ливарного заводу. Почались заворушення і в селі Саїнці. Організатором селянського заворушення був місцевий дяк Дорошевич і його дружина. Вони першими розповіли про революцію, що проходила тоді по всій царській Росії. Весною 1905 року селяни зібрались у центрі села і радились поділити між собою панську землю, худобу і майно. Загрожували поміщику розправою. Пан Маньковський викликав військовий загін, який розігнав селян і примусив їх змиритись.

На південь від церкви, на роздоріжжі, стояла звичайна сільська хата з маленькими вікнами. Це була церковно - приходська школа. Школа була організована в селі в другій половині ХІХ століття. Навчальним процесом керували сільський піп і дяк. Першим учителем у Саїнці був Делемарський, з 1890 року. Він одночасно працював з трьома класами. Навчальний процес починався пізньої осені і закінчувався ранньою весною.

  З 1900 року в Саїнській початковій школі почав працювати вчителем Топчій Роман Володимирович з села Мар'янівки Немирівського району. Головним предметом був "Закон Божий", який діти вчили під наглядом попа. В школі навчались переважно хлопчики. Серед хлопчиків добре відрізнявся хлопчик Пащенко Саша. Його часто можна було побачити на лоні природи з олівцем в руках. Маючи хист до малювання, Саша малював пейзажі рідного села. Після Жовтневої революції 1917 року він став відомим художником на Україні. В 1983 році в селі відкрито музей ім. Пащенка Олександра Софроновича.

0